Історія Олександра Аксьонова
Від алкогольного марення — до нового життя у Христі
Олександр Аксьонов народився 11 березня 1986 року у місті Синельникове, де й провів більшу частину свого життя. Працював на залізниці, мав звичайне життя, звичайну роботу, родину. Але разом із цим у його життя поступово прийшов алкоголь.
«Як і всі залізничники — сильно випивав», — говорить він сьогодні, озираючись назад.
У 2010 році Олександр одружився. Здавалося, життя складається нормально. Але роки залежності руйнували його зсередини. Алкоголь ставав не просто звичкою — він став господарем його життя.
У 2022 році дружина більше не витримала такого способу життя й подала на розлучення. Вона виїхала до Польщі, а Олександр залишився сам. Після цього він почав пити ще сильніше.
Залежність знищувала все.
Він залишив роботу на залізниці. Почав підробляти лише для того, щоб заробити собі на чергову пляшку. Жив у власному будинку, працював і пив. День за днем. Без цілі. Без надії. Без Бога.
Через постійне пияцтво у нього почалися епілептичні приступи. Родина розпалася. Життя руйнувалося на очах.
Біблію він ніколи не читав. Про Бога майже не думав. Жив гріховним життям і не бачив виходу.
Але навіть у найтемніші моменти Бог уже був поруч.
Одного разу, перебуваючи у повному відчаї, Олександр зайшов до церкви у Синельниково. Саме там йому вперше порадили звернутися до нашого реабілітаційного центру. Центр знаходився зовсім поруч — менше ніж за 15 кілометрів від його дому.
Це було так близько.
Але тоді йому ще здавалося, що він впорається сам.
Він продовжував жити далі під час війни, намагався якось існувати, але залежність не відпускала його. Алкоголь тягнув усе глибше.
І зрештою він опинився на самому дні.
23 листопада 2024 року Олександр потрапив до реабілітаційного центру у стані важкого алкогольного делірію.
Пізніше йому це розповіли, бо він був у тяжкому стані.
«Перші місяць-півтора на центрі я зовсім не пам’ятаю. Гарячка була, — згадує Олександр. — Кажуть, що в служителя я кинув ломом, бо думав, що це дракон. Довелося навіть на ніч мене прив’язувати, щоб я сам собі не наробив шкоди. Таке було… Добре, що не пам’ятаю».
Людськими силами ця історія могла закінчитися смертю.
Але Бог захотів написати інший фінал.
Попри важкий стан, агресію, страх і повне руйнування особистості — служителі центру не відвернулися від нього. Його терпіли. За нього молилися. Його годували, лікували, підтримували й просто були поруч.
Крок за кроком Олександр почав приходити до тями.
Разом із фізичним відновленням почалося щось значно глибше.
Від Дениса, нашого директора, він почав чути Євангеліє.Почав отримувати відповіді на свої питання.Почав розуміти, що Бог не покинув його навіть тоді, коли він сам давно покинув себе.
«Дивовижно, як про мене піклувалися на центрі, терпіли мене, навчали, підтримували, годували… Я постійно відчував підтримку та любов. І зрозумів, що Бог увесь цей час був поруч».
Саме там Олександр зустрів Ісуса Христа.
Не просто почув про релігію.Не просто перестав пити.Він отримав нове життя.
20 Квітня 2025 року Олександр прийняв водне хрещення, а 10 Травня 2026 долучився до членства у церкві «Ковчег».
Сьогодні він живе у Дніпрі, працює на будівництві, регулярно відвідує нашу церкву та активно допомагає у служінні. Людина, яка колись жила лише заради алкоголю, сьогодні живе для Христа.
Це не просто історія про звільнення від залежності.
Це історія про Божу благодать.Про терпіння.Про любов, яка не здається.Про Ісуса, Який знаходить людей навіть на самому дні та дарує їм нове життя.
Історія Олександра — один із шести плодів нашого реабілітаційного служіння за останній час.
І кожна така історія — це нагадування:Бог досі змінює людей.Бог досі рятує.І для Нього немає безнадійних історій.
Якщо ви хочете допомогти особисто Олександру, центру реабілітації або підтримати наше служіння в цілому – ви можете зробити це, відвідавши розділ Підтримка на нашому сайті.
Також обовʼязково підпишіться, щоб не пропускати такі дивовижні історії!
